Один з найвидатніших палеонтологів 20 століття. Він повністю переосмислив те, як людство розуміє еволюцію складного життя на Землі. Науковець поєднав екологію, геологію, біологію розвитку та генетику, щоб створити нову дисципліну — палеобіологію. Це наука, яка вивчає не лише окремі види, а й екосистеми минулого. Про головні досягнення, злети та падіння, унікальні наукові праці, неймовірні теорії, захоплення Дарвіном та наукову спадщину – далі у цій статті на los-angeles.name.
Біографія
Науковець народився 10 листопада 1926 року у Південному Лос-Анджелесі. Дитинство Валентайна минало у скромних умовах. Його виховувала мати — вчителька музики, яка прищепила сину любов до дисципліни й навчання. Коли почалася Друга світова війна, він вступив до ВМС США, служив штурманом на десантному кораблі, який перевозив солдатів у Тихоокеанському регіоні. Після повернення у 1945 році, завдяки програмі GI Bill, Валентайн вступив до університету Філліпса в Оклахомі, де захопився геологією.
Він продовжив навчання в UCLA, де здобув ступені магістра (1954) і доктора філософії (1958) з палеонтології. Під час досліджень працював у нафтових компаніях та вивчав скам’янілості морських молюсків вздовж узбережжя Каліфорнії та Нижньої Каліфорнії. Уже тоді Валентайн розумів: еволюцію не можна пояснити без урахування екологічного контексту, в якому жили організми.
Палеобіологія
У 1960-х роках Валентайн став одним з засновників сучасної палеобіології. Він мислив екологічно та вивчав як спільноти древніх морів змінювалися у відповідь на клімат, рух континентів і появу нових видів. Колеги згадують, що він сприймав викопні рештки не просто як окремі види, а як жителів екосистеми, де хтось був хижаком, а хтось — здобиччю. Саме такий підхід дозволив йому відкрити цілісну логіку розвитку життя на планеті.
Одним з найбільш сміливих проривів Валентайна стало усвідомлення зв’язку між плитотектонікою та еволюцією. Він одним з перших зрозумів, що розкол континентів створює нові умови для життя: популяції ізолюються, види еволюціонують незалежно, а біорізноманіття “підштовхується” до зростання. Такі ідеї були революційними у 1970-х роках — саме тоді теорія тектонічного руху земної кори тільки набирала визнання. Вчений показав, що геологічні процеси визначають біологічну історію планети як і природний відбір.
Валентайн мав рідкісну здатність поєднувати інтуїцію з аналітичністю. Його колеги згадують, що він часто спочатку відчував правильну відповідь, а вже потім шукав докази, і, як правило, мав рацію. Його праця “Evolutionary Paleoecology of the Marine Biosphere” (1973) стала основоположною для сучасної еволюційної екології. Учні, серед яких Дуглас Ервін і Девід Яблонскі, згадують, що Валентайн мислив “на рівні біосфери”: він ставив питання не про те, як еволюціонував конкретний вид, а як змінювалася взаємодія живого світу і планети в цілому.
Кембрійський вибух
Однією з головних наукових тем Валентайна була таємниця Кембрійського вибуху — раптового сплеску різноманіття видів близько 540 мільйонів років тому. Разом з Дугласом Ервіном він досліджував, як умови середовища, генетичні механізми і розвиток клітин призвели до появи складних багатоклітинних форм. Він показав, що цей вибух не був випадковим, а результатом складної взаємодії між генетичними інноваціями, екологічними можливостями та геологічними процесами. Валентайн досліджував, як поява нових генетичних механізмів розвитку дозволила формувати складні багатоклітинні організми, а зміни у довкіллі створили нішу для їхнього виживання та розмноження. Книга “The Cambrian Explosion: The Construction of Animal Biodiversity” (2013) стала підсумком десятиліть праці та вплинула на ціле покоління еволюційних біологів.
Джеймс Валентайн завжди підкреслював роль наукових героїв у формуванні власного бачення еволюції. Серед них він називав Джорджа Гейлорда Сімпсона, видатного палеонтолога, чия робота у рамках сучасного синтезу дала чітке уявлення про розвиток життя на суходолі. Валентайн відзначав, що підхід Сімпсона виявився надзвичайно корисним для аналізу морських екосистем Палеозойської ери. Особисте спілкування з Сімпсоном залишило у Валентайна приємні спогади: науковець завжди був доброзичливим і підтримував молодих дослідників. Також Валентайн був пристрасним шанувальником Чарльза Дарвіна. Він зібрав одну з найбільших у світі колекцій видань “Походження видів” — понад 4500 томів, включно з першими виданнями 19 праць Дарвіна та 23 перекладами його головної книги. У 2007 році він передав колекцію Американському філософському товариству у Філадельфії. А власну працю “On the Origin of Phyla” (2004) він присвятив Дарвіну “як найвеличнішому біологу всіх часів”.
Попри всесвітнє визнання, Валентайн залишався скромним і стриманим. Він не прагнув слави, віддавав пріоритет спільним дослідженням і навчанні молодих вчених. У промові, приймаючи медаль Палеонтологічного товариства, він подякував своїм аспірантам та назвав їх “справжніми вчителями”. Особливою проблемою, на думку Валентайна, є фінансування науки. Він критикував тенденцію підтримки великих проєктів з численними дослідниками на шкоду малим групам або окремим науковцям. За його словами, самостійна наукова робота та спостереження за даними часто дають унікальні ідеї і сприяють справжньому творчому процесу. Він підкреслював, що хоча командна робота потрібна для великих проблем, збереження “малих наук” є критично важливим для прогресу.
Серед ключових праць Валентайна, які вразили наукову спільноту та заклали основи для нового розуміння еволюції, варто виділити:
- “Evolutionary Paleoecology of the Marine Biosphere” (1973). Це робота, в якій він аналізував зміни у морських екосистемах, екології, географії і те, як це пов’язано з еволюційними процесами;
- “On the Origin of Phyla” (2004) — спроба інтегрувати дані з палеонтології, біології розвитку, порівняльної морфології та молекулярної генетики, щоб зрозуміти, як з’явилися основні типи тварин;
- “The Cambrian Explosion: The Construction of Animal Biodiversity” (2013) — одна з останніх великих робіт, яка узагальнює десятиліття досліджень і ставить важливі питання про походження складного багатоклітинного життя.
Наукова спадщина
За життя Валентайн написав і відредагував шість книг та понад 200 наукових статей. Він був членом Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук, Американського філософського товариства, а також лауреатом престижних медалей — Lapworth Medal та Paleontological Society Medal.
Джеймс Валентайн помер 7 квітня 2023 року у віці 96 років у Каліфорнії. Його життя — приклад того, як одна людина може змінити розуміння історії життя на Землі. Він залишив після себе не лише наукові праці, а й цілу філософію пізнання: бачити взаємозв’язок між мікросвітом клітини і глобальними геологічними процесами, між минулим і сучасним, між наукою і людяністю. Його науковий підхід став містком між геологією та біологією і показав, що історія Землі — це єдина історія життя. Валентайн вірив, що розуміння минулого допоможе передбачити майбутнє біосфери й зберегти її різноманіття.
