Історія Лос-Анджелеса на межі 19-20 століть пов’язана не лише з кіноіндустрією чи стрімкою урбанізацією, а й з унікальними підприємницькими ініціативами, що формували імідж регіону. Однією з найвідоміших стала страусина ферма Едвіна Кавстона, яка діяла у Південній Пасадені та відіграла важливу роль у розвитку туризму, місцевої економіки та міського бренду. Цей проєкт поєднав сільське господарство, міжнародну торгівлю та рекламну стратегію, що випереджала свій час. Далі los-angeles.name.
Шлях до Каліфорнії
Едвін народився 1866 року поблизу Лондона у родині успішного фінансиста. У молодому віці він подорожував Сполученими Штатами та зацікавився можливостями страусиного бізнесу після ознайомлення з матеріалами про попит на пір’я у модній індустрії вікторіанської епохи. У 1885 році Кавстон вирушив до Південної Африки з наміром придбати птахів та вивчити технологію їх розведення. Однак через високі експортні мита він організував транспортування страусів через інший регіон, щоб уникнути фінансових бар’єрів. У 1886 році Едвін прибув до Лос-Анджелеса разом з десятками страусів. Саме це стало початком одного з найвідоміших підприємств регіону.
Спочатку підприємець придбав землю у Норвоку, де створив виробничу ферму. Основна мета полягала у розведенні птахів і зборі пір’я для міжнародного ринку. Водночас фермер експериментував з форматами представлення бізнесу публіці. Один з перших проєктів — виставкова ферма при розважальному комплексі у Лос-Анджелесі.
Створення туристичної ферми
У середині 1890-х років Едвін започаткував новий формат — спеціально облаштовану ферму у Південній Пасадені. Цей майданчик став не лише виробничим центром, а й туристичною атракцією. Територію оздобили садами, тематичними зонами та торговими приміщеннями. Комплекс включав декоративні сади, чайний павільйон в японському стилі, магазин з сувенірами, фабрику з фарбування страусиного пір’я, а також великі загони для птахів. Гості могли годувати страусів, фотографуватися з ними або навіть спробувати покататися у візку, який тягнув птах. Найсміливіші туристи намагалися осідлати живого страуса, хоча така розвага часто закінчувалася тим, що птах швидко скидав вершника. Ферма стала популярною настільки, що її включили до маршруту електричної залізниці Pacific Electric Railway. Подорожні могли купувати спеціальні квитки з можливістю зробити зупинку на фермі під час поїздки між Пасаденою та Лос-Анджелесом.
У 1902 році представники торгово-промислових організацій міста відвідали ферму, щоб на власні очі побачити процес збирання страусиного пір’я. Через рік Торгова палата навіть подарувала Ковстону величезну кольорову фотографію страусів. Ферма регулярно з’являлася у рекламних кампаніях, а її зображення друкували на листівках, які розсилали по всьому світу. Вона рекламувалася у популярних журналах, зокрема у Harper’s Weekly, Collier’s, The Saturday Evening Post, Sunset Magazine та Ladies’ Home Journal. У 1904 році повідомлялося, що власник витратив майже 61 тисячу доларів на рекламу — величезну суму на той час. Його кампанії фактично зробили ферму міжнародною туристичною пам’яткою.
Для Південної Пасадени ферма стала справжнім символом міста. Вона приваблювала туристів з усього світу, а страусині пера замовляли поштою клієнти з Європи та США. Коли на початку 20 століття обговорювалася можливість змінити назву міста, щоб дистанціюватися від сусідньої Пасадени, фермер виступив проти. Він заявив, що назва Південна Пасадена вже відома клієнтам у США та Європі і її зміна може зашкодити бізнесу. Підприємець навіть пригрозив перенести ферму в інше місто. У результаті влада відмовилася від перейменування і назва Південна Пасадена збереглася.
Технологічні інновації
Ферма стала відомою не лише завдяки екзотичним птахам, а й завдяки технічним нововведенням. На її території використовувався великий сонячний відбивач. Цей конусоподібний пристрій нагадував сучасну супутникову антену і працював як ранній прототип сонячних панелей. Він концентрував сонячне світло і використовував отриману енергію для роботи водяних насосів на фермі. Для кінця 19 століття це було справжнім технологічним проривом, який привертав увагу як туристів, так і інженерів.
На початку 20 століття господарство активно розширювалося. До 1900 року кількість птахів значно збільшилася, а ферма стала одним з найбільших центрів розведення страусів у США. За повідомленнями британського журналу The Harmsworth Magazine, одна пара страусів на фермі могла виростити до 37 пташенят за рік, тоді як у природі цей показник зазвичай не перевищує десятка. До початку 20 століття на фермах утримували приблизно 700 птахів: близько 500 особин у Норволку і ще 200 страусів у Південній Пасадені. Багато з них мали власні імена.
Вплив на розвиток Південної Каліфорнії
Страусина ферма стала важливим елементом іміджу регіону. Вона регулярно згадувалася у публікаціях торгово-промислових організацій та міських ініціатив з просування Лос-Анджелеса як перспективного центру розвитку. Місцева громада сприймала ферму як символ прогресу. Вона сприяла формуванню позитивного образу Південної Пасадени, а також підкреслювала інноваційність підприємницького підходу. Підприємство стало прикладом того, як приватна ініціатива може впливати на міське планування та туристичну привабливість.
На межі 19 і 20 століть у США почали активно розвиватися організації захисту тварин. Фермер намагався довести, що його бізнес не завдає шкоди страусам. Він пояснював, що пера не виривають, а обережно підрізають ножицями. Такий метод не пошкоджує фолікули і птахи можуть відрощувати нове пір’я. Під час процедури страусу надягали спеціальний капюшон, щоб заспокоїти його. Він порівнював цей процес зі стрижкою овець і наголошував, що страуси не гинуть заради моди, на відміну від багатьох інших птахів, яких тоді масово знищували для виробництва капелюхів.
У 1900-х роках Ковстон поступово відійшов від активної діяльності. Він часто подорожував до Англії і зрештою почав продавати свої ферми. У 1911 році він продав страусині господарства за приблизно 1,25 мільйона доларів — величезну суму на той час. Після цього підприємець повернувся до Великої Британії, де у переписі населення 1911 року вказав свою професію як “пенсіонер, каліфорнійський страусиний фермер”. Едвін Коустон помер 29 червня 1920 року в Англії від серцевої хвороби у віці 54 років. Його ферма продовжувала працювати ще кілька років, але без харизматичного засновника втратила колишню популярність. Зміни у моді також зіграли свою роль. У 1920-х роках страусині пера перестали бути обов’язковим елементом жіночих капелюхів, а під час Великої депресії попит на розкішні аксесуари практично зник. Ферма остаточно припинила діяльність у 1935 році. Будинок у Південній Пасадені пізніше був знесений, а його матеріали використали для будівництва житла для ветеранів.
Ферма Едвіна стала прикладом того, як інноваційне підприємництво може формувати туристичну інфраструктуру міста. Вона вплинула на розвиток Південної Пасадени, сприяла популяризації регіону на міжнародному рівні та стала частиною культурної ідентичності Лос-Анджелеса.
