У багатьох містах США є безліч громадських вбиралень. У 2023 році на кількість населення майже у 4 мільйони осіб відводилося 14 вбиралень. Це неймовірно мало. Доречно пригадати історію платних та безкоштовних громадських вбиралень міста, допоможе у цьому Los Angeles Name.
Історія платних туалетів
Ще на початку 1900-х років на вокзалах США почали встановлювати вбиральні із замками на дверях, які могли відкрити лише працівники залізниці для пасажирів з квитками. Більш прибутковою та зручною стала практика встановлення монетних замків. Спочатку на вокзалах, а згодом платні вбиральні почали з’являтися в аеропортах, автовокзалах, зупинках на шосе. Вже до 1970 року в США було понад 50 000 платних вбиралень, а до 1980 року – вони практично зникли. Саме про цей шлях, трансформацію й хочеться розповісти більше.
Тож, у Лос-Анджелесі були платні туалети та «комфортні станції», якими називали великі підземні вбиральні у центрі міста. Алгоритм простий: ви підходите до зачиненої вбиральні, кидаєте монету в отвір, після чого двері відчиняються.
Платні туалети завжди були дієвим способом окупити витрати на експлуатацію. До того ж розуміння того, що це платна послуга, заохочувало містян та всіх користувачів платною вбиральнею, підтримувати її у чистоті.
До 1970-х років популярність платних туалетів почала втрачатися, відчувалася гендерна несправедливість. Наприклад, у чоловічих вбиральнях було значно більше місця у порівнянні з жіночими, а пісуари були безкоштовними.
Боротьба старшокласників
Можливо, ви запитували себе, що можуть зробити старшокласники. Насправді роль засновників групи CEPTIA була вагомою, адже їх активність поширилася по всій країні. Член-засновник Айра Гессель зазначав, що деякі старшокласники витрачають час алкоголь та вечірки, а вони з друзями підготували проєкти пресрелізів для допомоги людям.
Тож, декілька старшокласників в Огайо заснували групу «Комітет за припинення платних туалетів в Америці» (скорочена назва CEPTIA). Ідея з’явилася у братів з Дейтона, штат Огайо, Айра та Майкла Гесселі. Вони розповіли про своє розчарування двом близьким друзям, Стіву Фройкіну та Наталі Прекер. Таким чином, четверо старшокласників заснували групу з припинення платних туалетів в Америці.
Після закінчення школи вони поїхали до Гарварду, Чиказького університету, проте все одно залишалися на зв’язку. Вже у червні 1970 року CEPTIA провела у Дейтонській публічній бібліотеці першу офіційну зустріч. Зустріч почалася із 15-хвилинним запізненням, на ній були присутні 29 членів, а загальна кількість членів групи становила 48 осіб. Група мала свій гімн, розсилку, логотип, а довічне членство було платним та охоплювало картку, підписану одним із засновників.
Цей час був вдалим, адже якраз у цей час Марч Форнг Ю пропонувала законопроєкти із такою метою. Члени CEPTIA продовжували дотримуватися головного для групи твердження:
«Платні туалети є неетичним порушенням основних прав людини»
У червні 1976 року члени CEPTIA проголосили перемогу, зазначивши, що не претендують на владу і розповіли про власне усунення.
Протест проти платних туалетів
У бібліотеці Бенкрофта збереглася світлина, на якій Марч Фонг Ю, член Каліфорнійської асамблеї, під час протесту проти платних туалетів у квітні 1969 році розбиває туалет кувалдою.
Жінка боролася за усунення платних туалетів в Америці. У січні 1955 року вона представила законопроєкт, згідно з яким, підприємства з платними вбиральнями мають мати хоча б один безкоштовний туалет. Через шість місяців після того, як законопроєкт був представлений, його відхилили без обговорення у Комітеті громадської охорони здоров’я Сенату.
Пройшло ще 10 років, коли депутат Волтер В. Пауерс у 1968 році представив законопроєкт про заборону платних туалетів у всіх громадських будівлях США. Ця подія отримала висвітлення у пресі.
У квітні 1969 року у місцеві видання потрапило фото Марч Фонг Ю із драматичним видовищем. Вона запропонувала новий законопроєкт, який полягав у забороні платних вбиралень в усіх державних та місцевих будівлях. У складі комітету були чоловіки, які проголосували проти. На їх рішення вплинув розрахунок та цифри. Наприклад, за даними представника міської комісії з комунальних послуг, платні туалету у міжнародному аеропорту Сан-Франциско за рік принесли чистого прибутку у 48 456,24 долара.
Марч Фонг після цього асоціювалася із туалетом та кувалдою. У квітні 1973 року жінка знову представила законопроєкт про заборону платних туалетів. Найбільший опір чинила компанія Nik-O-Lok Co, яка займалася виробництвом платних замків для туалетів. У 1974 році губернатор Рональд Рейган підписав законопроєкт, зазначивши, що це перемога.
Новий закон став діяти через рік, проте й тоді Марч Фонг отримувала безліч листів з скаргами. Каліфорнійці дивувалися, чому досі є платні вбиральні. Важливо зауважити, що у рамках законопроєкту, платні туалети заборонялися лише у державних будівлях, наприклад, в аеропортах.
Контракт на 150 безкоштовних громадських вбиралень
У 2001 році влада Лос-Анджелеса уклала угоду про надання містянам доступу до 150 безкоштовних громадських вбиралень. Outfront/JCDecaux були ексклюзивними операторами кіосків. Згідно з угодою, доступ до вбиралень був безкоштовним, а компанія отримувала можливість продавати рекламне місце на території міста, а також розподіляти прибуток.
Такі вбиральні відрізнялися автоматичним змиванням, автоматизованими мийками, присутністю функції дезінфекції. Впровадження всього цього дозволяло владі міста та його жителям не витрачати кошти на обслуговування вбиралень. Будівлі мали зелений колір, це був невиразно овальний кіоск, оформлений у стилі ар-деко.
На жаль, так і не було збудовано 150 безкоштовних громадських вбиралень, місто отримало лише 14. Через обтяжену затримку дозволів угода закінчилася, а міська рада, Департамент громадських робіт зіштовхувалися із постійними проблемами.
Відомо, що у 2022 році угода завершилася. Наступною стала компанія ТОВ «Транзіто-Вектор», з якою міська рада уклала нову угоду – програму облаштування тротуарів та транспортних засобів. Цікавим є той факт, що облаштування безкоштовних громадських вбиралень не входило в угоду.
Саме тоді StreetsLA (раніше – Бюро вуличних послуг) запропонувало два типи громадських вбиралень: з нержавіючої сталі або з цегли та розчину.
Проблема існує
Важко уявити, що у 2023 році на майже 4 мільйони жителів Лос-Анджелеса припадає лише 14 вбиралень, це 5 загальнодоступних туалетів на кожні 100 000 осіб.
Доречно зазначити, що в окрузі Лос-Анджелес є три транзитні станції метро з громадськими туалетами. Йдеться про Union Station, El Monte bus station, Harbor Gateway Transit Center. Пасажири міста пропонували розглянути варіант встановлення вбиралень у приміщеннях метро. У 2000 році управління Metro схвалило угоду із встановлення 10 туалетів на залізничних та автобусних станціях в обмін на право безкоштовно розміщувати на цій території рекламу.
До того ж зростає бездомність. У 2023 році кількість бездомних у місті зросла на 16%, перевищивши позначку в 36 000 осіб. Тож, актуальним є ще й питання облаштування вбиралень для бездомних, що допоможе у вирішенні проблеми смороду та забруднення на вулицях Лос-Анджелеса.
Тож, просте дослідження міста показало, що вбиральні у Лос-Анджелесі є, проте вони не є загальнодоступними. Це породжує нові запитання та виклики, на які поки немає відповідей.
Список використаних джерел:
- https://laist.com/news/la-los-angeles-bathroom-access-pay-toilet-march-fong-eu-ceptia-outfront-jcdecaux
- chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/
- https://scholarsarchive.byu.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1001&context=thetean, p. 9-11.
- https://psmag.com/economics/dont-pay-toilets-america-bathroom-restroom-free-market-90683