Наприкінці 18 століття невеличне поселення під назвою Лос-Анджелес було залежним від річки, адже люди почали будували системи водосховищ, канали для зрошення полів. Згодом невелике поселення стало містом, яке продовжувало зростати. Саме тоді стало зрозуміло, що запасу води недостатньо. Тож у 1913 році було завершено будівництво першого Лос-Анджелеського акведуку. Більше про це розповість Лос-Анджелес Name.
Основні передумови
Потреба в стабільному водопостачанні завжди була, проте після посухи в перші роки 20-го століття, вона стала першочерговою. Тим паче, влада міста хотіла перетворити Лос-Анджелес на великий мегаполіс Західного узбережжя, тож без виконання цього важливого пункту даної мети не вдалося б досягти.
Приватна корпорація – Лос-Анджелеська міська водонапірна компанія – до кінця 19 століття повністю контролювала систему водопостачання міста. Далі відбулися важливі зміни.
- Муніципальна влада у 1902 році купила франшизу, проте залишила на посаді голови нового Департаменту водопостачання та енергетики Лос-Анджелеса Вільяма Малголланда.
- Board of Water Commissioners у 1904 році уповноважила Малголланда разом з іншими інженерами знайти нові джерела води. Такий крок був вкрай важливим для задоволення потреб населення міста.
- Малголланд разом з Фредом Ітоном (у минулому чоловік був босом Малголланда, інженер, який в той час став мером міста), знайшли потенційне рішення. Їх увагу привернув регіон долини Оуенс. Підрахунки інженерів показали, що річка Оуенс зможе забезпечити достатньою кількістю води Лос-Анджелес.
Хто такий Вільям Малголланд?
Чоловік займав керівну посаду довгий час, причому йому вдалося досягти цього у віці 31 року. Це ще більше додає інтересу до його особистості. Вільям Малголланд народився в Ірландії та був інженером-самоучкою. Його першою роботою була посада чистильника канав у водопровідній компанії Лос-Анджелеса, тож його кар’єрний ріст вражає.
Цікаво те, що до 1920-х років чоловік й далі займався пошуком води для регіону Лос-Анджелеса. Місто продовжувало розвиватися, перетворюючись на мегаполіс. Вільям Малголланд наполягав на будівництві акведуку, а також дамби на могутній річці Колорадо. Його мрія здійснилася, проте, лише через чотири роки після смерті інженера. У 1939 році було завершено будівництво дамби Гувера.
Знищення фермерської спільноти: з чого все починалося?
Долину та річку Оуенс фермери та власники ранчо, інші місцеві жителі використовували у власних цілях. Наприклад, активні представники спільноти займалися пошуком федерального фінансування від Бюро меліорації, плануючи реалізувати проєкт громадської іригації (зрошування) в регіоні. На жаль, їх плани перервало втручання Вільяма Малголланда та Фреда Ітона. Вони використовували нечесні, сумнівні способи впливу: застосовували широкі політичні контакти діючого мера Фреда Ітона, застосовували підкуп, обман, щоб заблокувати проєкт зрошення. Їм вдалося на той час придбати достатньо прав на землю та воду в долині Оуенс.
Метою інженерів було прокладення акведука від річки Оуенс у долину Сан-Фернандо. Термін «акведук» у перекладі з латинської означає «водогін». Це споруда для подачі води до певних населених пунктів чи зрошувальних полів із вищого місця для переведення трубопроводів (каналів) через балки, річки чи дороги. У даному контексті акведук направляв воду з річки Оуенс через канали, тунелі, труби до того моменту, поки вода не вийшла на водоскид долини Сан-Фернандо.
На той час долина поблизу міста відрізнялася високим рівнем посушливості, проте заможні представники синдикату бізнесменів Лос-Анджелеса скуповували гектарами землі. Наприклад, це був Гаррісон Грей Отіс, видавець «The Los Angeles Times», і залізничні магнати: Мозес Шерман, Е.Г. Гарріман та Генрі Гантінгтон, які розуміли, який отримують з цього зиск. Саме вони ініціювали випуск облігацій на 1,5 мільйона доларів, необхідних для початку будівництва акведука. Також варто відмітити, що проєкт підтримав і всіляко схвалював президент Теодор Рузвельт.
Початок будівництва: перші успіхи
Відомо, що у 1907 році виборці міста схвалили випуск облігацій для акведуку (на 23 мільйона доларів). Тож, будівництво розпочалося у 1908 році. До основних особливостей цього процесу варто віднести:
- максимальну швидкість. Понад 4000 робітників встановлювали рекорди за милі прокладених тунелів, труб;
- інноваційність, адже під час будівництва використовували нові технології.
Будівництво першого акведуку було завершено у 1913 році, а 5 листопада того ж року відбулася урочиста церемонія освячення. Натовп людей зібрався, щоб на власні очі побачити, як вода випливає з акведука. На той момент це був найбільший окремий водний проєкт у світі. Його винятковість полягала також у тому, що це був ще й найдовший у світі акведук, довжина якого досягала 375 кілометрів.
Окремої подяки та широкого визнання за конструкцію акведука заслужив Вільям Малголланд.
Якщо ж говорити про головну мету будівництва (задоволення потреб населення), то її вдалося досягнути. Кількість населення Лос-Анджелеса у ті часи становила 300 000 осіб, а будівництво акведука дозволило б забезпечити достатньою кількістю води мільйонів людей. Це призвело до вибухового зростання кількості населення – Лос-Анджелес ставав великим мегаполісом.
Протест жителів долини Оуенс або «Водні війни»
На цій хорошій ноті можна було б завершити, якби не одне «але». Мова піде про розлючених та вкрай розчарованих фермерів, простих жителів долини Оуенс. Вже у 1920-х роках їх ферми повністю вичерпали воду, адже все було закачано в постійно зростаючу долину Сан-Фернандо. Тобто будівництво Лос-Анджелеського акведуку для місцевих жителів долини Оуенс означало фактичне знищення життєздатної фермерської спільноти. Екосистема озера Оуенс була повністю спустошена.
Вперше протестувальники підірвали частину акведуку у 1924 році, а вдруге це сталося у 1927 році. Саме тоді цей процес було названо як «Каліфорнійська водна війна». Це у свою чергу розділило південну частину Каліфорнії. Їх спроби не допомогли наповнити озеро, нині й досі у регіоні підтримується мінімальний рівень поверхневих вод. Це свого роду міра безпеки, щоб токсичний пил з дна озера не потрапляв до місцевої громади.
У 1928 році сталася трагедія – прорвало дамбу Сент-Френсіс на північній частині Лос-Анджелеса. Це призвело до затоплення таких міст: Castaic Junction, Fillmore, Bardsdale та Piru. Сотні містян потонули, а результати розслідування показали, що скеля у цьому регіоні була нестійкою, відповідно, не здатна була підтримувати дамбу.
Малголланду висунули звинувачення, проте згодом їх зняли. Цей інцидент зруйнував його репутацію, тож йому довелося піти у відставку за власним бажанням.
Будівництво другого акведуку
Доля Лос-Анджелеського акведука не була завершеною, адже його розширили далі на північ (початок 1940-х років) завдяки реалізації нового проєкту «Mono Basin». Виборці у 1930 році передали третю облігацію на суму вже 38,8 мільйонів доларів. Цього вистачило для купівлі землі в басейні Моно та фінансування його розширення. У 1940 році відбулося завершення будівництва, а в наступному році – відновлення. Складнощі виникали через обмежену пропускну здатність Лос-Анджелеського акведуку. У 1970 році було завершено будівництво другого акведука.
У 1974 році були визнані екологічні наслідки будівництва акведуку в долині Овенс та в басейні Моно. Це активізувало серію судових обмежень на експорт води та призвело до втрати її значної кількості в Лос-Анджелесі.